Синдром Марфана

Частота діагностування синдрому Марфана в світі становить 1 випадок на 5000 людей. Внаслідок спонтанних мутацій захворювання зустрічається в 25% випадків, 75% передаються у спадок.

Про захворювання

Спадкове захворювання сполучної тканини виникає через мутацію гена FBN1. Останній відповідає за вироблення білка фібриліну-1, який необхідний для утворення еластичних волокон в сполучній тканині. Дефіцит білка або неправильне функціонування призводить до того, що сполучна тканина стає слабшою.

Вперше захворювання було описано французьким педіатром Антуаном Бернаром-Жаном Марфаном в кінці XIX століття. Розуміння того, що синдром Марфана є генетичним, прийшло в 1950-х роках. У 1991 році був відкритий ген FBN1. Сучасні дослідження спрямовані на розробку підходів до генної терапії, які дозволяють поліпшити і продовжити життя пацієнтів.

Види синдрому Марфана

При класичній формі синдрому Марфана відбувається мультисистемне ураження, що зачіпає скелетну, серцево-судинну, зорову і легеневу системи організму. Зовнішніми проявами є високий зріст, довгі кінцівки, деформація грудної клітки, сколіоз. Нерідко спостерігається збільшення аорти, ектопія, гіпермобільність суглобів.

Легка форма синдрому Марфана частіше вражає 1-2 системи, наприклад, зорову і скелетну. Проблеми з серцево-судинною системою спостерігаються рідко або повністю відсутні, можливі помірні арахнодактилії і викривлення хребта.

Симптоми синдрому Марфана

Найбільш поширеними скелетними проявами синдрому Марфана є: високий зріст і непропорційно довгі кінцівки, деформації грудної клітки, викривлення хребта, слабкість зв’язок, нестабільність суглобів, плоскостопість. З боку серцево-судинної системи спостерігається аневризма і збільшення аорти, пролапс мітрального клапана, розшарування аорти.

Часті візуальні прояви: вивих або зміщення кришталика ока, короткозорість, а також високий ризик відшарування сітківки. Проявляються також легеневі зміни, зокрема, спонтанний пневмоторакс, емфізема, апное уві сні.

Причини синдрому Марфана

Основна причина захворювання криється в мутації гена FBN1, який розташований на 15 хромосомі. Саме цей ген кодує білок фібрилін-1. У нормальних умовах білок регулює ріст тканин, структурну цілісність і еластичність, особливо в кровоносних судинах, серці, легенях, шкірі та кістках. Дефект фібриліну-1 викликає порушення в структурних елементах сполучної тканини.

На сьогоднішній день виявлено понад 1000 різних мутацій в гені FBN1. Це можуть бути як точкові зміни в одній ділянці ДНК, так і більші видалення або заміни частин гена. Саме з цієї причини захворювання має кілька ступенів тяжкості і різноманітність клінічних проявів.

Синдром Марфана передається за аутосомно-домінантним типом, тобто дитина успадковує захворювання і для цього достатньо одного дефектного гена батька чи матері. Якщо у одного з батьків є синдром Марфана, ймовірність народження дитини з цим захворюванням становить 50%.

Близько 25% випадків синдрому Марфана викликані новою мутацією гена FBN1 у дитини. При цьому у батьків відсутні ознаки захворювання.

Діагностика

Для стандартизації діагностики розроблені критерії Гента, до них можна віднести наявність:

• аортальної дилатації чи аневризми;
• ектопія кришталика;
• ознаки із скелетної системи (не менше 4 проявів: високий зріст, деформації грудної клітки, арахнодактилія, сколіоз);
• пролапс мітрального клапана;
• пневмоторакса.

До інструментальних методів відносять ехокардіографію, магнітно-резонансну томографію, офтальмологічні дослідження кришталика і заднього відрізка ока, рентгенографію і МРТ хребта. Генетичний аналіз є обов’язковим.

Лікування синдрому Марфана

Для лікування синдрому Марфана використовуються як консервативні, так і хірургічні методи.

Консервативне лікування

Для лікування серцево-судинних ускладнень використовуються бета-адреноблокатори, які знижують навантаження на аорту. Альтернативою бета-адреноблокаторам можуть бути антагоністи рецепторів ангіотензину II (ARA II). Для контролю артеріального тиску призначають інгібітори АПФ.

Хірургічне лікування

Хірургічні методи лікування спрямовані на профілактику або корекцію ускладнень, які пов’язані з серцево-судинною системою, скелетом і органами зору. Якщо аорта розширена більш ніж на 45 мм, проводиться протезування аорти. Досить часто показана операція Девіда (збереження аортального клапана) і протезування аортального клапана.

Для корекції скелетних порушень проводиться хірургічне лікування сколіозу і деформацій грудної клітки. При порушеннях зору проводять заміну кришталика, пневматичну ретинопексію, склеропластику або вітректомію.

Реабілітація

Реабілітація включає фізіотерапію для підтримки тонусу м’язів, гнучкості суглобів і корекції постави, легкі фізичні вправи, розроблені під індивідуальні особливості пацієнта, а також використання спеціальних ортопедичних корсетів і устілок.

Обов’язковим моментом в реабілітації є психологічна підтримка як пацієнта, так і його сім’ї. 

Поширені запитання

Наші лікарі відповіли на найпопулярніші питання щодо синдрому Марфана:

Чи можна попередити розвиток синдрому Марфана у дитини?

Попередити розвиток синдрому Марфана у дитини можна шляхом проведення передімплантаційної генетичної діагностики в програмі ЕКЗ у ембріонів за умови чіткого визначення мутації у потенційних батьків. Звичайно, виключити і передбачити спонтанну мутацію – неможливо.

Скільки живуть люди з синдромом Марфана?

Сучасні дослідження і розробка нових методів лікування, за умови регулярного лікарського нагляду, дозволяє пацієнтам прожити до 70 років і більше.