Мікоплазмоз

Про хворобу

Мікоплазмоз — це інфекційне захворювання, спричинене спеціальною групою мікроорганізмів, які називаються мікоплазмами. Вони займають проміжне положення між бактеріями та вірусами, не мають клітинної стінки, що робить їх стійкими до деяких видів антибіотиків.

Мікоплазми можуть вражати сечостатеву систему, дихальні шляхи, рідше — суглоби та інші тканини. У багатьох людей вони живуть в організмі без симптомів, але за певних умов викликають запальні процеси.

У урогеніталній практиці мікоплазмоз вважається інфекцією, що передається статевим шляхом, хоча можлива й побутова передача, особливо в сім’ях з маленькими дітьми. У жінок він може бути пов’язаний із цервіцитом, запаленням матки та придатків, у чоловіків — з уретритом, простатитом,  запаленням епідидимісу.

Типи

У медичній практиці найчастіше діагностують два типи патогенів — Mycoplasma hominis та Mycoplasma genitalium. Вони мають різні ознаки та рівні патогенності.

• Mycoplasma hominis
• Mycoplasma genitalium

Симптоми мікоплазмозу

Прояви хвороби залежать від локалізації інфекції та активності запалення. У деяких пацієнтів хвороба проходить латентно, у інших — з вираженими скаргами. У урогенітальній формі може виникати дискомфорт під час сечовипускання, слизові або слизово-гнійні виділення, свербіж і печіння в уретрі або піхві. У жінок нерідко виникають біль унизу живота, порушення менструального циклу, проблеми із зачаттям. У чоловіків може спостерігатися відчуття важкості в промежині, зниження якості сперми.

• Печіння або дискомфорт під час сечовипускання
• Виділення зі статевих шляхів
• Біль у нижній частині живота або тазовій області
• Порушення репродуктивної функції
• Тривалий безсимптомний перебіг

Причини та механізми мікоплазмозу

Основний шлях інфекції — статевий контакт без захисту. Рідше інфекція передається від матері до дитини під час пологів або через близький сімейний контакт. Мікоплазми здатні прикріплюватися до слизових клітин і проникати всередину, уникаючи імунної відповіді. Відсутність клітинної стінки робить їх невидимими для деяких захисних механізмів організму та стійкими до антибіотиків, які руйнують бактеріальну стінку.

Запалення при мікоплазмозі часто є повільним, але зі зниженням імунітету, гормональними змінами або супутніми інфекціями воно активується і пошкоджує тканини сечостатевої системи.

• Статева передача
• Вертикальна передача від матері до дитини
• Здатність проникати в клітини слизової оболонки
• Резистентність до деяких видів антибіотиків
• Хронічне повільне запалення

Діагностика мікоплазмозу

Виявлення мікоплазмозу неможливе лише за симптомами — вони неспецифічні і можуть бути присутні при інших інфекціях. Для постановки діагнозу використовують лабораторні методи. Найбільш інформативним є ПЛР-аналіз, який дозволяє виявити ДНК патогена. Бактеріологічна культура використовується рідше, оскільки мікоплазми ростуть повільно і потребують спеціальних поживних матеріалів.

Важлива комплексна діагностика, включаючи обстеження інших інфекцій, що передаються статевим шляхом. Це допомагає виключити змішані форми, які можуть погіршувати перебіг і впливати на вибір лікування.

Лікування мікоплазмозу

Терапію призначають за наявності симптомів або виявлення інфекції у поєднанні з іншими патогенами. Лікування проводиться одночасно у обох партнерів, щоб уникнути повторного зараження. Основою є антибіотики, до яких мікоплазми чутливі — частіше це препарати з групи макролідів, тетрациклінів або фторхінолонів.

Курс обирається індивідуально, враховуючи тип патогена, супутні захворювання та толерантність до ліків. Крім того, можуть призначати ліки для відновлення мікрофлори та зміцнення імунної системи. Важливо завершити лікування, навіть якщо симптоми зникають до завершення курсу.

Профілактика

Відповідальна сексуальна поведінка допомагає запобігти мікоплазмозу — використання бар’єрних засобів захисту, наявність постійного партнера, регулярні огляди з активним сексуальним життям. Своєчасна діагностика та лікування всіх інфекцій сечостатевої системи є важливими.

Вагітним жінкам рекомендується проходити тестування на мікоплазму за наявності факторів ризику, щоб зменшити ймовірність передачі інфекції дитині.

Реабілітація

Після лікування корисно спостерігати за виліковуванням у лабораторії — зазвичай через 3-4 тижні після завершення курсу. У цей період рекомендується утримуватися від незахищеного статевого акту, підтримувати імунітет, уникати переохолодження та перегріву тазової зони.

Жінкам важливо відновити нормальну мікрофлору піхви, чоловікам — за потреби пройти курс профілактики хронічних запальних процесів простати та епідидимісу.

Поширені запитання (FAQ)

Чи може мікоплазма зникнути без лікування?
Іноді організм самостійно пригнічує інфекцію, але часто вона переходить у хронічну форму і стає джерелом ускладнень.

Чи впливає мікоплазмоз на здатність завагітніти?
Так, хронічне запалення може порушувати прохідність маткових труб і погіршувати якість сперми, знижуючи шанси на зачаття.

Чи передається мікоплазмоз через побутові речі?
Теоретично це можливо, але надзвичайно рідко. Основний шлях інфекції — статевий контакт.

Чи можливо заразитися мікоплазмою в басейні?
Ризик мінімальний, оскільки мікоплазми погано виживають у зовнішньому середовищі.

Чи потрібен мені другий тест після лікування?
Так, обов’язково переконатися, що патоген повністю знищений.

Скільки триває лікування?
У середньому курс антибіотиків триває 7-14 днів, але у разі ускладнень може бути довше.

Чи допомагають народні методи?
Ні, мікоплазмоз потребує спеціальної антибіотикотерапії, інакше ризик хронічності та ускладнень високий.